Серед хвороб зерняткових плодових культур чорний рак вважають найбільш шкідливим. Зустрічається він майже скрізь, особливо часто на яблуні за умов незадовільної агротехніки її вирощування. Здебільшого уражуються кора штамбу, скелетні і напівскелетні гілки. Хвороба часто проявляється також на листках, квітках та плодах.

На корі деревної частини яблуні або айви спочатку утворюються вдавлені, округлі плями буро-фіолетового кольору, які з часом розростаються вздовж і упоперек, часто набувають неправильної форми. У міру розростання плями на межі здорових і хворих ділянок утворюються складки, кора чорніє й укривається сіткою поздовжніх та поперечних тріщин. Згодом вона відмирає і обпадає, оголюючи почорнілу деревину. Такий тип захворювання називають злоякісним, оскільки гинуть уражені гілки, а затим і все дерево.

Інколи зустрічається інший тип прояву хвороби, коли шкірочка на гілках, здебільшого тоненьких, здувається, відстає суцільним пухирем, потім розривається і звисає шматками. Такі гілки швидко засихають, листки на них стають коричневими, плоди зморщуються, засихають, гілка набуває вигляду обгорілої, тому інколи чорний рак називають антоновим вогнем, опіком, вогневицею.

За розвитку захворювання на корі деревних частин груші утворюються лопатеві, концентричні, глибокі тріщини, які розміщуються, як правило, навколо сучків, зламів та інших пошкоджень. Відмерла кора не чорніє, але легко відстає шматочками, оголюючи деревину.

Характерний прояв хвороби — утворення на деревних частинах яблуні, груші та айви (на корі, під епідермісом) пікнід, внаслідок чого поверхня кори стає горбкуватою.

На листках хвороба проявляється спочатку у вигляді досить маленьких, червонувато-коричневих крапок, які розростаються в округлі плями. Останні, збільшуючись, поширюються концентричними зонами коричнево-червого кольору, розділеними темними смугами. Іноді розростання плям нагадують лопаті з темними краями. Розмір плям на листках досягає 5-7 мм в діаметрі, інколи ураження охоплює чверть листка.

На листі можуть утворюватись червоні пікніди патогена, що розміщуються на ураженій тканині концентричними колами. Однак ця ознака проявляється рідко, що утруднює діагностику хвороби. Крім того, захворювання проявляється не в усіх сортів зерняткових, тому шкідливість цієї його форми неоднакова.

Квітки уражуються рідко. Вони стають коричневими, пелюстки зморщуються, а тичинки і маточки чорніють. Інколи на уражених органах квітки (переважно на маточках і нитках тичинок) утворюються пікніди патогена.

На плодах чорний рак викликає так звану чорну гниль. Вона проявляється на ростучих плодах, падалиці і стиглих плодах під час зберігання. Здебільшого уражуються достигаючі й майже стиглі плоди. Спочатку на них з'являються бурі, вдавлені плями з світлішими колами. Гниль поширюється швидко і незабаром охоплює весь плід, на поверхні якого (під епідермісом) закладаються пікніди патогена чорних крапок. При повному загниванні плід зморщується, стає темно-бурим або блискучо-чорним, рясно вкритим пікнідами, щільність яких може досягати 200 шт. на 1 см2. Іноді уражені плоди не гниють, а робляться твердими, засихають, муміфікуються, їхня поверхня вкрита пікнідами, заглибленими у тканину. Такі плоди часто залишаються висіти на дереві і можуть зберігатись до весни.

Збудником чорного раку є незавершений гриб Sphaeropsis malorum Peck., який належить до порядку Sphaeropsidales. У циклі свого розвитку патоген, як правило, утворює грибницю та пікніди з пікноспорами. Пікніди, залягаючи під епідермісом, при дозріванні розривають його і стирчать на поверхні у вигляді невеликого чорного горбика. За формою вони здебільшого кулясті, але можуть бути яйцеподібні, інколи ледь сплющені зверху. їхні стінки товсті, темно-бурі або чорні, а діаметр коливається від 150 до 550 мкм, що залежить від субстрату, на якому вони формуються. Пікноспори в пікнідах спочатку безбарвні, одноклітинні, але, дозріваючи, стають коричневими чи темно-бурими, інколи мають одну перетинку. Розмір їх —20-89 х 10-18 мкм.

Відомо, що Sph.malorum може утворювати сумчасту стадію — псевдотеції із сумками і сумкоспорами. При цьому він називається Physalospora cydoniae Arn., але ця стадія в поширенні інфекції немає значення.

При дозріванні пікноспор пікніди розтріскуються. Великі роси і дощова погода посилюють розтріскування і вихід спор, що сприяє їх поширенню й масовому зараженню дерев. У посушливі роки пікніди іноді утворюються навесні наступного року. Пікноспори часто можуть зимувати у пікнідах, а навесні, у теплу і вологу погоду поширюються, викликаючи нове зараження рослин.

Пікніди звільнюються від пікноспор при наявності краплинної вологи і температури повітря від 5 до 33°С (оптимум 25-27°С). При проростанні спор утворюються одна чи дві безбарвні росткові трубки.

Інкубаційний період хвороби при ураженні кори триває 15-27 діб. При ураженні плодів плями утворюються на б-9-й, а пікніди — на 17-24-й.

Масове зараження дерев збудником чорного раку спостерігають при наявності пошкоджень покривних тканин кори. Вони можуть бути непаразитарного походження (термічне й механічне) і спричинені різними комахами. Особливо прогресує захворювання при ослабленні всього дерева під впливом несприятливих кліматичних та ґрунтових умов. Часто поширенню грибниці з уражених тканин на здорові сприяють шкідники кори (склеївка, короїди тощо). Цьому також сприяють ослаблення дерева та порушення цілісності його корового покриву.

Гриб зберігається і зимує грибницею в ураженій корі на стовбурах і гілках. Навесні, коли починається сокорух у дереві та ріст тканин, по краях ураженої ділянки починає рости і грибниця.

Дослідження О.Г.Ландар свідчать, що грибниця може розміщуватись і в здоровій корі, що прилягає до місць уражень, на відстані понад 1 см від краю некрозної плями, що слід враховувати при зачищенні уражень.

Доведено, що гриб Sph.malorum, потрапивши з яблуні на грушу або навпаки, розвивається однаково.

Шкідливість чорного раку досить велика. Уражені дерева протягом трьох-чотирьох років гинуть. Особливо великих збитків завдає хвороба у плодоносних садах, оскільки часто доводиться корчувати дерева, що почали плодоносити, й здійснювати ремонт насаджень.

Стійкість до хвороби й сприйнятливість сортів зерняткових плодових культур до збудника чорного раку залежать здебільшого від стану дерев та грунтово-кліматичних умов їх вирощування.

Доведено можливість підвищити стійкість яблуні до чорного раку при підсиленні живлення рослин мікродобривами. На малогумусних вилужених чорноземах внесення під одне дерево бору у вигляді бормагнійових добрив з розрахунку 1,5-2 кг або марганцю у вигляді марганцевих шламів з розрахунку 3-4 кг затримує розростання чорноракових ран й одночасно посилює ріст і розвиток яблуні. Позитивний вплив мікродобрив позначається не тільки у перший рік внесення їх, а підвищується також стійкість рослин до захворювання на другий рік.

Додержання агротехнічних прийомів вирощування зерняткових плодових культур, які забезпечують нормальні умови росту і розвитку дерев, запобігають виникненню хвороби.

Проведення лікувальних заходів при виявленні чорноракових уражень стовбурів і гілок. Дерева лікують з зачищенням і без зачищення чорноракових уражень. Першим способом деревину ураженої кори зачищають, захоплюючи 1,5-2 см прилеглої до ураженої здорової кори. Всю зачищену кору збирають і спалюють. Після зачищення рани дезинфікують 5%-м розчином залізного купоросу, 1%-м мідним купоросом або 1%-м нітрафаном, а потім відразу покривають замазкою, яка захищає рани від повторної інфекції і сприяє швидкому утворенню калюсу.

Ефективним є лікування дерев, хворих на чорний рак, при нагромадженні в грунті достатньої кількості вологи і внесенні добрив. На сортах з повільним утворенням калюсу рекомендується зачищати рани дерев тільки під неурожайний або слабоурожайний рік. Не рекомендується застосовувати цей прийом у рік омолоджування крони.

Негайне видалення із саду і спалювання дуже уражених дерев або окремих гілок, що не піддаються лікуванню. Збирання і знищення уражених плодів і листків. Обприскування рослин фунгіцидами проти парші ефективне і проти чорного раку.