Поширена повсюдно за винятком гірських районів, частіше завдає шкоди у Степу. Зовні нагадує дрібного комарика, з темносірим або буруватим забарвленням. У самок черевце часто з червонуватим відтінком. Довжина тіла становить 2,5 – 3,5 мм. Яйця видовженоовальні, блискучі, завдовжки 0,5 мм. Щойно відкладені яйця прозорі, з оранжевими плямами, а згодом стають темними, червонуватобурими.

Личинка першого віку червоподібна, рожевожовта, завдовжки до 1 мм, другого — веретеноподібна, молочнобіла або зеленувата, 4 – 5 мм.

Пупарій каштановобурий, завдовжки 2,5 – 3,5 мм, зовні дуже нагадує насіння льону.

Зимують личинки в пупаріях або без них на сходах озимих, падалиці, пирію. Личинки, які не встигли завершити розвиток і сформувати пупарій, дуже чутливі до низької температури, у холодні зими зазвичай гинуть.

Заляльковування відбувається навесні. Виліт мух розтягнутий і нерівномірний, розпочинається після стійкого встановлення середньодобової температури повітря 10 – 12 °С. Календарні строки льоту мух зазвичай припадають на другу половину квітня — травень, фенологічні — на кінець кущіння — першу половину фази виходу в трубку озимих. На відміну від шведських мух, гессенська слідом за вильотом спарюється і здатна без додаткового живлення відкладати яйця, якщо максимальна температура повітря досягає 14 – 16 °С.

Самка живе 2 – 7 діб і за цей час відкладає 46 – 500 яєць, у середньому — 180, розміщуючи їх ланцюжком по кілька штук переважно з верхнього боку листкової пластинки озимих і ярих зернових культур. Ембріональний розвиток триває 4 – 8 діб. Яйця та молоді личинки дуже чутливі до високих температур та низької відносної вологості повітря. Після відродження личинки пересуваються по листковій пластинці до її основи, де проникають за піхву листка і живляться соками стебла. На ярих культурах вони знаходяться зазвичай біля підніжжя пагона, пригнічуючи ріст і розвиток рослин. Це призводить до їх загибелі, що частіше спостерігається в умовах весняної поcухи. На озимих у період виходу в трубку — виколошування у пошкоджених рослин утворюються характерні коліна, оскільки в місці живлення личинок стебло тоншає. Тому сильно пошкоджені посіви набувають вигляду побитих градом або потолочених. Аналогічна картина спостерігається на посівах ярих культур, пошкоджених личинками другого покоління гессенської мухи. На одному стеблі розвивається по 1 – 4, іноді навіть 30 – 50 личинок.

Завершивши розвиток, вони, не виходячи зпід піхви листка, заляльковуються. Друге покоління літає в період колосіння — формування зерна і заселяє переважно ярі колосові культури. В цей час у жарку суху погоду значна частина личинок впадає в діапаузу, яка триває до кінця літа.

В умовах помірно теплого дощового літа у південних районах України розвивається, за даними багатьох дослідників, 4 – 5 генерацій гессенської мухи, зокрема 2 – 3 літні.

Цей шкідник найбільше пошкоджує яру, особливо м’яку, дещо слабше — озиму пшеницю, а також ячмінь і жито.

Заходи захисту. Дотримання сівозмін, ізоляція ярих культур від озимих, оптимальні для зони строки сівби, вирощування сортів, відносно стійких до прихованостеблових шкідників, у тому числі до гессенської мухи. Лущення стерні, рання глибока зяблева оранка, знищення осередків пирію. Хімічні обробки рекомендується проводити лише в осередках масового розмноження або в разі потреби захисту особливо цінних посівів. При перевищенні економічного порогу шкодочинності в період сходи — кущіння за наявності 30 – 50 мух на 100 помахів сачка або 5 – 10 % пошкоджених стебел на початку масового льоту мух.