Поширена в усіх зонах на добре зволожених, у тому числі зрошуваних землях. Поліфаг. Пошкоджує: злаки — рис, пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, овес та ін.; бобові — горох, вику, сочевицю, квасолю; багаторічні трави; буряки, картоплю, моркву, капусту, кавуни, дині, огірки, гарбузи, цибулю, редиску, баклажани, томати, перець, земляний горіх, соняшник, льон, тютюн, суниці; у розсадниках і молодих садах — яблуню, грушу, сливу, вишню, черешню, абрикос, персик; дуб, бук, тополю, вербу, сосну, ялину та багато інших рослин. Живиться також багатьма ґрунтовими безхребетними, в тому числі шкідливими комахами, дощовими черв’яками.

Імаго оксамитовокоричневого, знизу жовтуватого кольору. Довжина тіла — 35 – 50 мм. Передні ноги копальні, короткі, розширені, з сильними зубцями. Задні гомілки мають 3 – 4 шпички на внутрішньому боці.

Надкрила короткі, сягають половини довжини черевця, шкірясті, із сіткою товстих жилок. Крила розвинені, прозорі, з густою сіткою жилок, у спокійному стані складені у вигляді джгутиків, які виступають за кінець черевця. На кінці черевця довгі опушені церки.

Яйце діаметром 3 – 3,5 мм, за розміром і формою нагадує просяне зерно, темне, з легким коричневим нальотом і зеленкуватим полиском. Личинки імагоподібні, у I віці до 15 мм, у II — до 20, в III — до 25 і в IV — 35 мм. Кількість члеників вусиків становить відповідно 34, 70, 85 і 100. У пронімф (личинок IV віку) з’являються зачатки крил завдовжки не менш як 2 мм, після п’ятого, шостого линяння вони сягають 7 – 8 мм. Живе у поверхневому шарі ґрунту в норах і лише зрідка з’являється на поверхні: пізно увечері та вночі робить невеликі перельоти.

Добре плаває і може долати значні водні перешкоди. Під час повені у пнях, залишках копиць і скирт сіна цілі виводки вовчків переносяться водою на великі відстані.

Природними місцями помешкання є зволожені й багаті на гумус або перегній біотопи, заплавини річок, берегові ділянки озер, місця з високим заляганням ґрунтових вод, зрошувані або добре удобрені поля. Часто заселяє городні ділянки. Зимові ходи прокладає на значній глибині. У дорослих особин вони сягають 50 – 100 см, а у личинок — 20 – 50 см завглибшки. Взимку вовчків можна знайти у гною або перегною. Зимують дорослі комахи, німфи та личинки. Із місць зимівлі виходять у різні строки, що пов’язано з погодними умовами. У верхніх шарах починають з’являтися, коли ґрунт на глибині 20 – 30 см прогріється до 8 – 10 °С. Масовий вихід і початок живлення спостерігається за температури 12 – 15 °С. Навесні, після спарювання самка викопує спеціальну земляну камеру на глибині 10 – 20 см, куди відкладає до 360 яєць. Личинки відроджуються у червні — липні. Розселяючись, вони риють підземні ходи і перегризають корені рослин, а в другій половині літа вигризають дупла в коренеплодах буряків, моркви, бульбах картоплі та інших рослин.

Особливо небезпечний вовчок у ранньовесняний період, коли живиться молодими рослинами. У серпні — вересні популяція вовчка складається з личинок 3 – 4 віків і дорослих комах. Однак на зимівлю переходить деяка кількість молодих личинок. Повний цикл розвитку капустянки звичайної у Лісостепу України триває близько двох років, у північній частині — ще більше.

Заходи захисту. У парниках для знищення капустянки застосовують принади з розварених зерен кукурудзи, пшениці та ячменю. На 1 кг ячменю беруть 30 г соняшникової олії і 50 г інсектициду. Принаду в кількості 30 – 50 г на раму рівномірно загортають у ґрунт на глибину 2 – 3 см. На присадибних ділянках капустянку виловлюють за допомогою ловильних ям.

Ловильні ями завглибшки 60 – 80 см закладають восени гноєм (бажано кінським), куди на зимівлю збираються комахи. В холодну пору гній викидають з ям і розподіляють по ґрунту тонким шаром. За низьких температур капустянки гинуть.

Віднаджують капустянку розставлені на ділянках на відстані 1,5 м зелені вільхові гілки, які час від часу замінюють на свіжі.

Запах висіяних між овочами чорнобривців віднаджує капустянку. Капустянка не пошкоджує рослин, якщо перед садінням у ямки кинути зубок часнику (Писаренко, Писаренко, 2000).