Трапляється повсюдно. Пошкоджує яблуню, рідше — грушу, айву, глід, горобину, кизильник, іргу. Безкрила партеногенетична самка завдовжки до 2 мм, зеленувата, з коричневожовтою головою; вусики жовтуваті, 6членикові; сокові трубочки й хвостик чорні. Крилата самкарозселювачка розміром 1,8 – 2 мм, голова, груди, вусики, ноги і сокові трубочки темно забарвлені; черевце зелене з чорними плямами; вусики 6членикові, жовті з затемненою верхівкою; крила прозорі, ледь коричнюватоблакитнуваті. Амфігонна самка і самець безкрилі, жовтуватозелені або буруватожовтого кольору; трубочки й хвостик чорні; вусики 6членикові; гомілки задніх ніг потовщені; довжина самки — 1,6 мм, самця — 0 1,2 мм. Яйце розміром 0,4 – 0,5 мм, видовженоовальне, чорне, блискуче. Личинка зелена з червонуватим полиском; очі червоні; ноги й вусики чорні.

Зимують запліднені яйця на молодих пагонах біля основи бруньок. У період набухання і розпускання бруньок відроджуються личинки й розпочинають живлення. Через 10 – 15 діб, після чотирьох линянь, личинки перетворюються на партеногенетичних самокзасновниць. Самкизасновниці з’являються перед початком цвітіння яблуні, коли сума ефективних температур (при нижньому порозі розвитку 5 °С) досягає 105 °С. За 20 – 30 діб життя засновниця відроджує 80 – 100 личинок.

Зелена яблунева попелиця — немігруючий вид. У літній період одночасно з безкрилими розвиваються (починаючи з третього покоління) крилаті самкирозселювачки, які розлітаються і заселяють нові кормові рослини. Упродовж вегетаційного сезону попелиця дає у північній зоні 6 – 8, у Лісостепу — 9 – 13, на півдні — 14 – 17 поколінь. У вересні — жовтні з’являються самкистатеноски, що відроджують личинок, які перетворюються на амфігонних самок і самців. Запліднені самки відкладають 2 – 5 зимуючих яєць. Личинки та імаго висмоктують сік із бруньок, що набрякають і що розпускаються, заселяють нижній бік листків, зелені пагони, іноді зав’язі. Пошкоджене листя скручується і відмирає. Пагони затримуються в рості й викривляються. На сильно пошкоджених деревах плоди дрібнішають, на них часто розтріскується шкірочка.

Попелиця особливо шкодочинна в плодових розсадниках і молодих садах. Оптимальні умови для розвитку шкідника — помірно тепла погода і підвищена відносна вологість повітря. Чисельність попелиць знижується при загасанні ростових процесів у кормових рослин, високій температурі поряд з низькою відносною вологістю повітря та рясних зливах, які змивають значну кількість комах.

Яблуні та іншим плодовим культурам шкоди нерідко завдає яблуневозлакова попелиця — RhopalosiphuminsertumWalk., яка розвивається з дводомним циклом. Зимують її яйця на плодових. Навесні після розвитку 2 – 3 генерацій мігрує на злакові рослини. У вересні утворюються крилаті й безкрилі статеноски. Крилаті статеноски перелітають на яблуню і відроджують безкрилих амфігонних самок. Безкрилі статеноски відроджують крилатих самців, які перелітають до самок. Після спарювання самка відкладає 4 – 7 зимуючих яєць.

На попелицях паразитують їздці з родин Aphidiidae — Praon volucre Hal., Monoctonus cerasi Marsh., Lipolexis gracilis Fцrst., Trioxys auctus Hal.; Aphelinidae — Aphelinus chacnia Walk., Aphidencyrtus mamitus Walk. та ін.

Заходи захиступлодових дерев від попелиць. Вирізання прикореневої порості й жирових пагонів, які особливо інтенсивно заселяються попелицями.

При чисельності понад 10 – 20 яєць на 10 см пагонів необхідно в осередках розмноження шкідника рано навесні, до розпускання бруньок, за температури не нижче +4 °С провести обприскування — промивання дерев овіцидами.

Якщо щільність заселення попелицею перевищує 5 колоній на 100 листків, необхідна обробка інсектицидами.

Регульованим співвідношенням попелиць і афідофагів є один афідофаг на 30 личинок шкідника. За такого співвідношення застосування афіцидів недоцільне.