Захворювання виявляють майже у всіх районах вирощування конюшини. Уражуються рослини різного віку. На проростках буріють підсім'ядольне коліно і кінчик кореня. Такі проростки або гинуть, не досягнувши поверхні грунту, або дають сходи, але відстають у рості, жовтіють і часто гинуть. Іноді уражені молоді рослини утворюють додаткове коріння, але врожай зеленої маси й насіння у них менший, ніж у здорових.

На рослинах другого і третього років життя фузаріоз спричинює кореневу гниль і в'янення.

В'янення рослин відбувається внаслідок ураження судинних пучків верхньої частини кореня й основи стебла. При поперечному розрізі цих органів видно побуріння судин у вигляді кільця або півкільця чи розміщені кільцем бурі крапки. У вологу погоду біля основи стебел уражених рослин з'являється білий пухнастий наліт і блідо-рожеві, білуваті або жовтуваті слизові подушечки — спородохії, які є щільним сплетінням коротких, часто розгалужених конідієносців з конідіями.

Хвороба спричинює щуплість насіння і надає йому сірого забарвлення.

Збудниками фузаріозу конюшини є незавершені гриби роду Fusarium Link., родини Tuberculariaceae, порядку Hyphomycetales.

Гриби роду Fusarium Link., розвиваючись на рослинних рештках, можуть зберігати життєздатність у грунті 3-4 роки. Вони поширені у грунтах всіх типів, але уражують переважно ослаблені рослини, які вирощують за несприятливих умов —низького рівня агротехніки, посухи, сильних морозів. Фузаріоз часто є головною причиною випадання конюшини.

Посів конюшини з покривом ярих зернових культур зменшує розвиток фузаріозу в 2-3 рази, ніж покривом озимих. Загущені посіви покривних культур, ущільнення снігу при його випаданні на слабозамерзлий грунт знижують стійкість конюшини до фузаріозу, на зимостійких сортах хвороба розвивається рідше.