Відома скрізь, де вирощується культура. Під час викидання волоті всі частини квітки і зав'язі виявляються перетвореними у чорно-оливкову летючу масу спор. Іноді верхня частина волоті залишається непошкодженою. Інколи, звичайно рідко, пластини листків стають світлішими, а поміж судинними пучками під епідермісом з обох боків листка просвічується чорна спорова маса.

Збудник хвороби — базидіальний гриб Ustilago avenae Jens. родини Ustilaginaceae, порядку Ustilaginales. Його теліоспори кулясті або короткоеліптичні, світло-коричневі, дрібнощетинисті, 3,6-8,0 мкм у діаметрі. Проростають без періоду спокою при температурі від 5 до 35°С (оптимум 25°С). Під час цвітіння вівса теліоспори можуть потрапляти на приймочку маточки або на зав'язь, а під час збирання й обмолоту — на лусочки і насіння.

Теліоспори, що потрапили на квітки вівса, проростають, утворюючи чотири клітин ну базидію з еліптичними базидіоспорами, які закріплюються на стеригмах. Базидіоспори багато разів брунькуються і утворюють безліч споридій. Останні, а інколи і базидіоспори, копулюють й дають інфекційні гіфи, які проникають не в зародок, а під плівки або в перикарпій зерна. Тут вони розпадаються на геми (клітини невизначеної форми), і в такому стані зберігаються у зерні до його висівання.

Разом із зерном у грунті починають рости і геми, утворюючи нову грибницю. Остання проникає у паросток і, досягаючи точки росту рослини, дифузно розвивається, а під час формування волоті дуже розростається, перетворюючи її в масу спор.

Отже, овес заражується збудником летючої сажки тільки під час проростання зерен, хоч заспорення та деякий розвиток грибниці можливі навіть під час цвітіння.

Відомо 29 еколого-географічних рас гриба.

Шкідливість сажки вівса полягає у недоборі врожаю зерна. Інколи знижується схожість насіння і густота стояння рослин. Ураження вівса збудником сажки частіше спостерігається на пізніх посівах.

Підвищену стійкість до хвороби мають сорти вівса Буг, Чернігівський 27 та ін.