Хвороба проявляєтся протягом всього періоду вегетації рослин. На листках і 'їхніх піхвах з'являються світло-бурі, з темно-коричневим обідком плями, 3-4 см завдовжки, які поступово збільшуються. Пізніше вони набувають бурого забарвлення і засихають. З нижнього боку листка у місцях плям утворюється брудно-сірий наліт. При ураженні стебел з'являються темні видовжені плями, вузли чорніють і розмачулюються, внаслідок чого утворюються перетинки і стебло ламається. Нерідко спостерігається побуріння Й загнивання волоті і верхньої частини стебла. Уражені волоті передчасно засихають або дають щуплі зернівки. Іноді відмічається пустозерність волоті або окремих колосків. При сильному ураженні піхв листків волоті можуть не з'являтися, і тоді рослини набувають вигляду обпалених.

Збудник пірикуляріозу рису — незавершений гриб Piricularia oryzae Br. et Cav. порядку Hyphomycetales. Він утворює безбарвну багатоклітинну грибницю, яка знаходиться у міжклітинниках тканин. Від грибниці через продихи на нижній поверхні листків формується конідіальне спороношення. Конідієносці темні, зібрані в пучки (по 2-5), циліндричні, до основи розширені, мають 2-4 поперечні перетинки, зверху із зубоподібними виступами, на яких утворюються конідії. Останні грушовидні, безбарвні, 20-22 х 10-12 мкм. Відомо понад 30 фізіологічних рас патогена, які відрізняються агресивністю щодо окремих сортів.

Поширюється гриб під час вегетації рослин за допомогою конідій. Проростають вони при вологості вище 98% і температурі від 6 до 40°С. При 52°С вони гинуть.

Хвороба розвивається при високій вологості (90-95%) і температурі від 15 до 35°С

Зберігається гриб на рештках рослин і на насінні грибницею. Встановлено, що у грунті під дією інших мікроорганізмів він звичайно гине, але добре перезимовує на її поверхні. Тому погано заорена стерня є реальнм джерелом інфекції. Навесні грибниця формує нові конідії, які розлітаються, і від них відбувається зараження рослин.

P.oryzae розвивається на багатьох злаках, особливо на очереті, який часто утворює цілі зарослі навколо зрошувальних каналів і в місцях заболочення грунтів. Всі ці рослини можуть бути вогнищами інфекції пірикуляріозу рису.

Підвищені дози азоту сприяють розвитку хвороби, а фосфорні стимулюють її. При наявності двоокису кремнію (Si02) засвоєння азоту уповільнюється, що підвищує стійкість рослин до хвороби.

Розвиток у рослинах рису збудника пірикуляріозу стимулює життєдіяльність фітонематод, які прискорюють процес розладу тканин рослини. Шкідливість пірикуляріозу полягає у зниженні схожості насіння, випаданні сходів й окремих рослин під час вегетації, меншому утворенні зерна у колосках, а також формуванні недорозвиненого й щуплого насіння.

Хвороба може зумовити зниження врожаю на 20-25% і більше.

Імунних до пірикуляріозу сортів рису поки що немає.