Заселяє південні й західні області України. Ареал виду обмежений січневою ізотермою –3…–4 °С. Пошкоджує яблуню, рідше — грушу, айву, іргу, горобину, кизильник.

Безкрила партеногенетична самка завдовжки 1,8 – 2,5 мм, яйцеподібноеліпсоїдної форми, червонуватобура, вкрита білими воскоподібними нитками, вусики 6членикові, хвостик широкий, заокруглений. Крилата партеногенетична самка — 1,8 – 2,3 мм, видовженоеліпсоподібна; розмах крил 5 мм; голова, груди, ноги чорнобурі,

черевце коричневе; вусики 6членикові. Статеноска подібна до крилатої партеногенетичної самки. Амфігонне покоління не має хоботків. Самка розміром 0,8 – 1,1 мм, яйцеподібна, яскравооранжева; вусики 6, рідше 5членикові; ноги білі; очі чорні, багатофасеткові. При розчавлюванні попелиці витікає червонобура гемолімфа (звідси назва виду).

Зимують личинки першого й другого віків на корінні дерев, а також у тріщинах кори штамбів і скелетних гілок. На початку руху соку за температури 5 – 6 °С личинки, що зимували в кроні, пробуджуються і розпочинають живлення. Личинки, які зимували на корінні, пробуджуються за температури ґрунту 7 – 8 °С і переходять у крону дерева, де також починають живитися. Розвиток личинок триває 20 – 25 діб, після чого вони перетворюються на весняних партеногенетичних самок, які відроджують 150 – 200 личинок. Плодючість другого і наступного поколінь — 30 – 50 личинок. Личинки рухливі і можуть переповзати на значні відстані. За вегетаційний період кров’яна попелиця дає від 8 до 12 поколінь, які накладаються одне на одне. У літній період розвиток одного покоління завершується за 10 – 13 діб. У другій половині літа з’являються крилаті самкирозселювачки, які розлітаються і утворюють нові осередки шкідника.

У Європі кров’яна попелиця розмножується тільки партеногенетично. Восени з’являються крилаті статеноски, які відроджують самок і самців. Після запліднення самки відкладають по одному яйцю. Навесні з яєць відроджуються личинки і гинуть, оскільки не можуть живитися соком яблуні. Упродовж вегетаційного періоду спостерігається два максимуми попелиці: перший — у травні — червні, другий — наприкінці серпня — у вересні. Насамперед попелиця заселяє молоді пагони й черешки листків. У жарку суху погоду (липень, серпень) умови для розвитку попелиці погіршуються і починається переселення личинок у ґрунт на коріння.

Під дією ферментів слини попелиць на гілках і корінні відбувається ненормальне розростання тканин, утворення пухлин і наростів. Кора в цих місцях розтріскується і вкривається виразками. У тріщини проникають мікроорганізми, які спричинюють гниття і руйнування деревини. У пошкоджених дерев затримується, а іноді зовсім припиняється ріст, знижується урожай, погіршується якість плодів. У разі значних щорічних пошкоджень дерева припиняють плодоносити, засихають і гинуть. У холодні зими, при зниженні температури до –20 °С, відмічається масова загибель личинок, які знаходяться на штамбах і в кроні дерев.

Чисельність кров’яної попелиці знижує ряд хижих членистоногих. Однак найефективнішим є її паразит із родини Apheliniidae — Aphelinus mali Hald., завезений у Європу з Америки в 1920 р., а також деякі їздці з родини Aphidiidae — Areopraon lepelleyi Waterst і Lipoplexis gracilis Fцrst.

Заходи захисту. Дотримання карантинних заходів. Розселення афелінуса в нові осередки шкідника. З цією метою з осені заготовляють живці яблуні з муміями попелиць, заселених афелінусом. Навесні живці розвішують по 15 – 20 на 1 га. У веснянолітній період при чисельності, що перевищує 10 – 12 колоній попелиць на 100 молодих пагонів, дерева обробляють інсектицидами.