В Україні трапляється в Криму, південних та західних областях. Пошкоджує виноград.

У Європу її було завезено з Америки в 60ті роки минулого століття, де вона швидко поширилась, завдаючи значної шкоди виноградникам.

Залежно від способу життя і шкодочинності філоксера має дві форми: кореневу і листкову.

Самка кореневої форми завдовжки 1 – 1,2 мм, видовженоовальна, зеленувата або буруватожовта; вусики тричленикові; хоботок довгий, заходить за основу задніх ніг; на верхній частині тіла — 70 темних бородавок, розміщених рядами.

Самка листкової, або галової, форми більш округла, жовтозелена, з коротшим хоботком; на тілі немає темних бородавок.

Проміжні форми шкідника: крилата німфа і двостатеві (амфігонні) покоління.

Личинка першого віку завдовжки 0,3 – 0,4 мм, молочножовта. Травлення у філоксери позакишкове, кишечник замкнений, анального отвору немає.

На європейських та азіатських сортах винограду філоксера розмножується лише на корінні. На американських видах винограду та деяких гібридах — прямих виробниках шкідник розвивається як на корінні, так і на листі, проходячи повний цикл розвитку, в тім числі дві основні й проміжні форми.

Зимують личинки першого, рідше другого віків на коренях. За температури ґрунту 12 – 13 °С личинки прокидаються від зимового заціпеніння і починають живитися. Через 20 – 30 діб вони перетворюються на безкрилих партеногенетичних самок, які, відклавши 50 – 100 яєць, відмирають. Личинки, що відродились, проходять п’ять віків і також перетворюються на безкрилих партеногенетичних самок. За сезон у ґрунті розвивається 5 – 8 поколінь. На розвиток одного покоління в літній період потрібно 18 – 26 діб.

Частина личинок (бродяжок) виповзає на поверхню ґрунту і через тріщини в землі проникає до коріння сусідніх кущів. Річний цикл кореневої форми завершується у вересні — жовтні переходом личинок першого, рідше другого віку на зимівлю. Приблизно з другої половини червня частина личинок ІІІ – IV віків утворює німфи, які виходять із ґрунту і перетворюються на крилатих самокрозселювачок.

Крилаті самки не живляться і відкладають 1 – 4 яйця на наземні частини винограду. Яйця бувають двох розмірів: більші — до 0,4 мм, з яких відроджуються самки, і дрібні — 0,25 мм, з яких відроджуються самці. Після парування самки відкладають у тріщини деревини по одному зимуючому яйцю, після чого відмирають. Навесні з цих яєць відроджуються личинкизасновниці листкової форми філоксери, які на американських видах і гібридах — прямих виробниках переповзають на бруньки, що розпускаються, і присмоктуються до молодих листків з верхнього боку. На європейських і азіатських сортах винограду личинки до листка присмоктатися не можуть і гинуть.

У місцях живлення тканина розростається і випинається на нижній бік, утворюючи гал, усередині якого личинка продовжує розвиток. Через 18 – 25 діб вона перетворюється на партеногенетичну самкузасновницю, яка усередині гала відкладає 250 – 500 яєць і відмирає.

Відродившись через 6 – 8 діб, личинки залишають гал, переповзають на молоде листя і присмоктуються до нього, утворюючи нові гали. В Україні листкова форма філоксери дає 5 – 7 поколінь.

Починаючи з другого покоління, частина відроджених личинок проникає в ґрунт і селиться на корінні. В кожному наступному поколінні число личинок кореневої форми збільшується; в останньому (осінньому) поколінні майже всі личинки переходять у ґрунт. Личинки, що залишилися на листі, з настанням холодів гинуть.

Личинки листкової форми поширюються вітром, водою, знаряддям обробітку ґрунту, з одягом та взуттям робітників.

При заселенні лози листковою формою філоксери знищується асиміляція листків, уповільнюється ріст рослин, знижується врожай.

Унаслідок живлення філоксери на мичкуватому корінні утворюються здуття, які мають форму дзьобиків (нодозитети). Пошкоджені корені відмирають. На багаторічних коренях у місцях живлення утворюються жовна (туборозитети) і виразки, в які проникають гнильні бактерії та сапрофітні гриби. Через 2 – 3 роки заселений філоксерою кущ гине.

Американським видам винограду та їхнім гібридам властива стійкість до кореневої форми філоксери. Тому в зоні поширення філоксери їх використовують як підщепи для вирощування високоякісних європейських сортів винограду.

Несприятливими для розвитку філоксери є піщані ґрунти з вмістом глинистих часточок не більш як 5 %, з вологоємністю не вищою за 20 % і щільністю не вищою за 34 %.

Заходи захисту. Залежно від наявності й ступеня поширення філоксери територію поділяють на три зони: вільну від філоксери, часткового поширення і суцільного заселення.

У вільній від філоксери зоні вирощують кореневласні європейські сорти винограду. Проводять цілу низку карантинних заходів для захисту цієї території від проникнення шкідника.

У зонах часткового й суцільного заселення філоксери для знищення шкідника в ґрунті застосовують хімічний метод. Нині найефективнішим є застосування гексахлорбутадієну та емульсії сірковуглецю.