Захворювання в польових умовах починає проявлятися у фазі другої пари листків, але типовий розвиток можна спостерігати пізніше. Розрізняють п'ять форм прояву несправжньої борошнистої роси соняшнику.

Перша — рослини різко відстають у рості, стебла їх тонкі, висотою 15-30 см, коренева система слаборозвинена (довжина головного кореня — до 29 см), листки дрібні й хлоротичні, іноді згорнуті донизу вздовж середньої жилки. На нижньому боці їх з'являється білуватий наліт — нестатеве спороношення патогена. Хворі рослини, як правило, гинуть і лише деякі можуть досягати фази цвітіння й утворювати маленькі суцвіття {до 3,5 см у діаметрі), в яких формується дрібне, щупле насіння.

Друга форма — рослини відстають у рості. Стебла їх укорочені (50-100 см) і потовщені, міжвузля недорозвинені. Такі рослини довго вегетують, зазнають всіх фаз розвитку до утворення насіння. Однак останнє, що утворюється, недорозвинене й щупле. На уражених рослинах листки з верхнього боку мають кутасту хлоротичну плямистість, а з нижнього — спороношення патогена, спочатку у вигляді білого, а пізніше сіріючого нальоту.

Третя форма проявляється на добре розвинених рослинах. На верхньому боці листків з'являються крупні, кутасті, розпливчасті плями світло-зеленого кольору, а на нижньому — білий наліт. Продуктивність рослин знижується незначно.

Четверта форма — перебіг хвороби прихований, зовнішні симптоми майже непомітні. Патоген локалізується у підземній частині рослини і не завжди поширюється на надземні органи. У випадках, коли грибниця патогена проникає в тканини епідермісу рослин, стебло стає свггло-зеленим, а периферійні клітини серцевини набувають світло-коричневого забарвлення.

П'ята форма — рослини припиняють ріст, а розвиток їхніх кошиків продовжується. Патоген проникає у зав'язь і спричинює відмирання зародка, внаслідок чого сім'яники виявляються порожніми. Кошики у таких рослин не згинаються донизу, маса 1000 насінин уражених рослин у 1,5 раза менша, ніж здорових.

Перша і друга форми хвороби проявляються за дифузного ураження рослин і первинної інфекції з початкових фаз росту, а третя і п'ята форми — при повторному зараженні і переважно як місцеве ураження. Тільки у деяких рослин вторинна інфекція має ознаки дифузного поширення. Четверта форма може спостерігатися при інфікуванні насіння і зараженні рослин у полі. Вона характеризує прояв стійкості рослин до хвороби.

Відмінність форм прояву захворювання слід пов'язувати із сортовими особливостями рослин і насамперед — з реакцією їх на патоген. Для окремих рослин мають значення і «мікроумови», які впливають на взаємовідношення між патогеном та рослиною-живителем. Так, п'яту форму захворювання виявляють у роки з частими дощами і високою вологістю повггря у другій половині літнього періоду.

Збудником захворювання є ооміцетний гриб Plasmopara helianthi Novot f. helianthi Novot. порядку Peronosporales. В органах рослин гриб утворює товсту розгалужену грибницю діаметром гіф 6-9 мкм із зернистим, безбарвним, жовтуватим вмістом. Грибниця розповсюджується в міжклітинниках, а в клітини рослин проникають гаусторії, які розміщуються поодиноко чи групами.

З грибниці через продихи, звичайно з нижнього боку листка, у вигляді білого нальоту утворюються зооспорангієносці із зооспорангіями.

Зооспорангієносці 150-750 мкм заввишки, гілки їх відходять під прямим кутом почергово, рідше хрестоподібно, і послідовно, двічі або тричі гілкуються. Вони закінчуються пальцеподібними стеригмами з ледь помітними зубцями, на яких розвиваються яйцеподібні чи еліптичні зооспорангії, 17,7-40,5 х 15,1-22,7 мкм.

Зооспорангієносці із зооспорангіями утворюються не лише на листках, а й на коренях соняшнику. В останньому випадку зооспорангієносці майже вдвічі більші і мають різке розгалуження — моноподіальне, симподіальне і навіть кільчасте. Різко відрізняються і зооспорангії, які теж майже вдвічі більші й досить різноманітні за формою: лимоно-, яйце- і грушоподібні.

Проростають зооспорангії при краплинній волозі і температурі 9-22°С (оптимум 15-18°С). Спочатку бубнявіють, потім горбик верхівки розкривається, і з нього виходять 8-10 зооспор з джгутиками. Розмір зооспор — 8-10 х 6-9 мкм. За оптимальних умов цей процес триває 1-2 год. При температурі нижче 2 і вище 26°С зооспори втрачають життєздатність.

Рухомість зооспори зберігають протягом кількох годин, після чого, за сприятливих умов, їхній рух припиняється, вони втрачають джгутики, обволікаються тоненькою оболонкою, а потім проростають, утворюючи товсті росткові трубки, які втілюються у рослини.

Крім нестатевого спороношення, патоген на грибниці утворює велику кількість ооспор в усіх уражених частинах рослин, але найбільше в коренях і листках та менше у стеблах. Ооспори кулясті, 26-30 мкм у діаметрі, жовтуваті, з міцною оболонкою. Вони утворюються протягом всього вегетаційного періоду, зберігаються на уражених рештках рослин, а після їх перегнивання — у грунті (до семи років). Нестатеве спороношення і ооспори посилено утворюються, як правило, після дощів. При проростанні ооспор утворюються зооспорангії із зооспорами, від яких відбувається зараження рослин.

В уражених рослинах збудник хвороби проникає в насіння у вигляді грибниці і може зберігатися в покривах та в зародку насіння.

Уражене патогеном насіння має знижену схожість. За проростання воно дає хворі сходи, які мають пригнічений вигляд. Отже, джерелом інфекції хвороби можуть бути уражені насіння, рештки рослин, засмічений ооспорами грунт, а також уражені сходи пророслої падалиці. Під час вегетації рослин гриб поширюється за допомогою зооспорангіїв.

Ступінь шкідливості несправжньої борошнистої роси залежить від інтенсивності її розвитку. Нерідко спостерігається зрідження посівів, іноді — загибель певних ділянок соняшнику. Хворі рослини інтенсивніше випаровують воду, під час бутонізації майже вдвічі менше містять вуглеводів, ніж здорові. У роки епіфітотій недобір насіння соняшнику може досягати 4-6 ц/га.

Збудник хвороби крім Heliantus annus L уражує ще H.lenticularis та Н. debilis, а також міжвидові гібриди, у яких ці види є материнською формою. Не виявлено ураження Н.mollis, H.tuberosus, H.tuberosus var. purpurellus, H.macrochyllus, H. rigidus, H.grossuratus, H.angustifolius, а також у гібридів, для яких вони були материнською формою. Все це дало можливість створити відносно стійкі сорти соняшнику. Такими є Одеський 123, Лідер, Харківський 49 та ін.