Поширена скрізь, її ознакою є утворення на поверхні бульб різних неглибоких виразок неправильно округлої форми, розміром від кількох міліметрів до 1 см і більше в діаметрі. Паршею можуть уражуватися столони й корені.

Розрізняють чотири типи звичайної парші: плоску, опуклу, глибоку і сітчасту.

Плоска парша зустрічається переважно на молодих бульбах і характеризується ураженням тільки шкірки або поверхневого шару перидерми. На бульбах утворюються іржасто-коричневі струпоподібні виразки.

Опукла парша має вигляд опуклих ступів або бородавок.

Глибока парша утворює вдавлені у м'якоть (до 0,5 см) виразки, їхні краї часто припідняті, дно червонувате або фіолетове. Цей тип парші, як правило, спостерігається оід час збирання картоплі.

Сітчаста парша характеризується тим, що поверхня бульб стає суцільно жорсткою внаслідок утворення неглибоких канавок, що взаємно перетинаються у різних напрямках і нагадують сітку.

Розвиток різних типів звичайної парші залежить від глибини дії патогена, що, в свою чергу, визначається сортовими особливостями картоплі й умовами навколишнього середовища.

Збудником здебільшого уражуються сочевики бульб, які, розростаючись, розривають шкірку в різних напрямках, іноді зірчасто. При цьому більша частина перидерми відділяється від розміщених нижче здорових тканин шаром спробковілих мертвих клітин.

Збудником звичайної парші є променеві гриби, або актиноміцети. Найчастіше зустрічається Streptomyces scabies Waks. et Henr. (Actinomycetes scabies Grussow), який добре розвивається на штучних середовищах, утворюючи горбкуваті, складчасті, щільні колонії жовтуватого або жовто-бурого кольору. На основних нитках грибниці виростають повітряні гіфи з гвинтоподібно закрученими спороносіями, на яких розвиваються дрібні, циліндричні, довгасті спори розміром 1,2-1,5 х 0,8-1,0 мкм. Патоген—аероб, оптимальна температура його розвитку — 26-27°С.

При збиранні картоплі з вологого грунту в глибині виразок парші часто можна бачити сіруватий, зеленуватий або іншого кольору наліт променевих грибів, який на повітрі швидко зникає.

Актиноміцети, що викликають звичайну паршу, живуть у грунті на різних органічних рештках. Більше уражують бульби на легких і суглинкових грунтах із слабколужною реакцією. На торфових грунтах, які мають кислу реакцію, хвороба майже не зустрічається.

Уражені бульби мають непривабливий вигляд. Смакові й товарні якості їх знижуються, вони містять менше крохмалю і при їх очищенні утворюється більше відходів. Лежкість їх знижується, тому під час зберігання вони значно швидше загнивають внаслідок поселення інших мікроорганізмів у місцях ураження. Дуже уражені бульби непридатні для садіння, оскільки мають понижену схожість і дають низький урожай.

Осіннє внесення гною підвищує уражуваність бульб звичайною паршею, а весняне, безпосередньо під картоплю, призводить до незначного посилення хвороби. Використання сидератів гальмує розвиток звичайної парші.

Вапнування грунту підвищує, а внесення мінеральних добрив, особливо з кислою реакцією, знижує уражуваність бульб. Тому при потребі вапнування під картоплю рекомендується вносити вапно невеликими порціями (по 4-5 ц/га) з обов'язковим доданням навесні підвищених доз мінеральних добрив. Зниженню розвитку звичайної парші сприяє також протруювання бульб.

Інтенсивний розвиток звичайної парші спостерігається у посушливі роки.

Не всі сорти картоплі однаково стійкі до звичайної парші. Підвищену стійкість мають сорти Чарівниця, Ізора, Луговська, Вітязь та ін.