Захворювання спостерігається у всіх районах вирощування вівса і проявляється здебільшого після викидання волоті. На листках, їх піхвах, а інколи і на стеблі під епідермісом з'являються безладно розкидані, оранжеві, округлі пустули — урединії, які через деякий час прориваються і розпорошуються. Пізніше навколо них закладаються субепідермальні, блискучі, чорні пустули — телії, які залишаються під епідермісом.

Збудник хвороби — базидіальний гриб Puccinia coronifera Kleb. Його урединіоспори одноклітинні, жовті, кулясті, з оболонкою, що вкрита дрібними колючками, 20-30 мкм у діаметрі. Теліоспори бурі, двоклітинні, 35-60 х 12-25 мкм, на короткій ніжці.

Верхня клітина має 1-8 виростів, які нагадують корону, тому цей вид гриба називають P.coronifera, а захворювання — корончастою іржею.

Цикл розвитку P.coronifera такий. Навесні теліоспори, що перезимували на стерні чи інших рослинних рештках, проростають, утворюючи базидії з базидіоспорами. Останні, розпорошуючись, потрапляють на жостір проносний (Rhamnus catartica), проростають, і відбувається зараження листків жостеру. Інфекційні гіфи патогена утворюють грибницю, на якій розвивається спермагоніальна і еціальна стадії. Еціоспори багатогранно-кулясті, 16-24 х 12-18 мкм. З жостеру проносного вони потрапляють на овес або злакові трави і дають початок урединіогрибниці, на якій спочатку утворюються урединії з урединіоспорами, а пізніше — телії з теліоспорами. За літо гриб може дати 2-3 генерації урединіоспор.

Інкубаційний період залежить від температури і може тривати 7-14 діб. Оптимальна температура для розвитку корончастої іржі вівса — 18-2ГС. Крім корончастої іржі, інколи зустрічаються ураження вівса грибом Puccinia coronata Cda. Його урединії утворюються з обох боків листка, 0,2-0,6 мм довжиною, порохуваті, оранжеві. Урединіоспори кулясті, 14-26 х 12-18 мкм, з довгою колючкуватою оболонкою. Теліоспори різної форми, частіше булавоподібні, 32-64 х 12-24 мкм, з потовщеною оболонкою на верхівці, до 3,5 мкм, з виростами, що нагадують корону. Цей гриб частіше паразитує на багатьох дикорослих і лучних злаках. Еціальну стадію він утворює на крушині ламкій (Frangula alnus).

Шкідливість корончастої іржі раніше була велика. Тепер втрати врожаю від цього захворювання незначні, бо виведено стійкі до нього сорти: Льговський 1026, Мирний, Чернігівський 27 та ін.