Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 3,5-5,5 кг азоту, 1,2-1,7 кг фосфору, 2,5-3,5 кг калію, 1,7-3,0 кальцію, 0,5-1,3 кг магнію.

Фосфор стимулює ріст кореневої системи, особливо кореневих волосків, через які проникають бульбочкові бактерії. Нестача цього елементу в ґрунті порушує формування репродуктивних органів, затягується період достигання зерна.

Калій підвищує посухостійкість, покращує обмін і пересування вуглеводів, стимулює інші функції живого організму. Кальцій сприяє підвищенню кількості зеленої маси, коренів, бобів.

Магній входить до складу хлорофілу, позитивно впливає на життєдіяльність бульбочкових бактерій, бере участь у багатьох ланках обміну речовин.

Горох є вимогливий до родючості ґрунтів. Він добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив.

Необхідно створити всі умови для ефективного засвоєння азоту з повітря. Особливо важливо внести гній на це поле за рік чи два до вирощування гороху. На початкових фазах горох потребує незначної кількості азоту, а пізніше потреба рослини в азоті забезпечується за рахунок фіксації його бульбочковими бактеріями. На добре окультурених ґрунтах при дотриманні сівозміни для початкового росту вистачає сполук азоту в ґрунті.

Фосфорно-калійні добрива краще внести у більшій нормі (Р_60-100К_60-100) під попередник - буряк, курурудзу, зернові тощо. Це важкорозчинні добрива і для формування врожаю гороху вистачає їх післядії та запасів цих елементів у ґрунті.

Розміщення гороху на окультурених ґрунтах у сівозміні після удобрених попередників при вмісті доступних форм фосфору і калію більше 15 мг на 100 г ґрунту дозволяє одержувати 30 ц/га зерна і більше без внесення мінеральних добрив майже у всіх зонах вирощування.

Для одержання високих урожаїв зерна норму мінеральних добрів підвищують до Р_70-90 К_90-120.  А на грунтах з низьким вмістом магнію (менше 2-5 мг на 100 г ґрунту) рекомендується вносити магнієві добрива з розрахунку 30-40 кг/га MgO. Найкращим добривом у цьому випадку є каліймагнезія, яка містить 26-28% калію і 6-8% магнію. Ефективним є підживлення розчином MgS0₄ по вегетуючих рослинах.

Бажано вносити калійні добрива з меншим вмістом хлору. Горох є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива під нього не вносять. Засвоєння азоту з повітря починається у фазі 2-3 листків. Невелику дозу азоту (20-30 кг/га д.р.) вносять лише у випадку, якщо під час сівби запаси легкогідролізованого азоту в орному шарі ґрунту менші, ніж 80 мг на 1 кг ґрунту.

Для покращення симбіотичної фіксації азоту необхідно застосувати такі мікроелементи: молібден, цинк і бор, якщо в 1 кг ґрунту їх міститься менше ніж 0,3 мг. Для цього використовують суперфосфат, збагачений цими елементами. Якщо суперфосфату немає, мікроелементи застосовують при протруюванні насіння, або обприскують посіви під час вегетації.

Молібден вносять у вигляді молібденовокислого амонію у нормі 25-50 г на 1 ц насіння, а при обприскуванні посівів норма внесення його становить 150-200 г/га. Бор у вигляді борної кислоти для обробки насіння використовують у нормі 25-50 г на 1 ц, а при обприскуванні посівів - 200-300 г/га. Мікроелемент цинквикористовують у вигляді сірчанокислого цинку з нормою 50-100 г/ц насіння, або 200-300 г/га під час вегетації рослин. Норма внесення кобальту у вигляді сірчанокислого кобальту становить 200-300 г/га для обприскування вегетуючих рослин. Мідь застосовують у вигляді сірчанокислої міді з нормою 50-100 г на 1 ц насіння, або 200-300 г на 1 га посіву. Особливо ефективна мідь на дерново-підзолистих ґрунтах.

Найціннішим є молібден, який впливає на симбіотичну азотфіксацію. Приріст урожаю від внесення молібдену становить 3-4 ц/га. Його вплив на врожайність прирівнюється до внесення 30 кг/га д.р. азоту. Молібден і бор покращують надходження азоту в рослини гороху. Приріст урожаю від внесення бору - 2-4 ц/га. Цинк сприяє засвоєнню рослинами калію і магнію. Підвищують врожайність гороху також мідь, кобальт та ін. Кобальт позитивно діє на розмноження бульбочкових бактерій.