Соя - теплолюбна культура, її вирощують на великій території - від екватора і майже до 54° пів­нічної широти. Мінімальна температура проростання насіння 7-8°С, достатня - 12-14°С, оптимальна - 15-20°С. Сходи витримують приморозки до мінус 2-3°С. Сою висівають при переході температури повітря вище 15°С. До тепла соя вимоглива впродовж вегетації, особливо під час цвітіння і достигання. Оптимальна середньодобова температура росту в цей період 18-25°С. За температури 10-13°С достигання затримується. Тривалість вегетаційного періоду - 120-150 днів.

Для нормального розвитку сої необхідна сума активних температур (вище 15°С) на рівні 1800 градусів.

За узагальненими даними багатьох авторів, для формування репродуктивних органів середньодобова температура 18-19°С є сприятливою, а 21-23°С - оптимальною. Для цвітіння - мінімальна становить 16-18°С, сприятлива 19-21°С, оптимальна-22-25°С. Для формування бобів і насіння - 13-14°С - мінімальна, 17-18°С - сприятлива і 20-23°С - оптимальна. Для достигання - 8-9°С -мінімальна, 13-16°С - сприятлива і 18-20°С - оптимальна.

 

Соя належить до середньостійких до посухи рослин. Менше вологи соя використовує у період від сходів до початку цвітіння. При проростанні насіння сої поглинає 130—160% і більше вологи від своєї маси. Після сходів у сої інтенсивнорозвивається коренева система і дуже повільно надземна маса,тому випаровування води в цей час незначне. Найбільше вологи рослинам потрібно під час цвітіння і росту бобів. Нестача води призведе до опадання бутонів, квіток, плодів, зменшення маси насінин і врожаю. Транспіраційний коефіцієнт сої високий - 520-600.

Соя відноситься до культур короткого дня і дуже чутлива до зміни тривалості освітлення.

Вирощування її у північних районах зумовлює збільшення тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності. На півдні, де світловий день коротший, соя розвивається швидше, що спричинює скорочення вегетаційного періоду.

На зріджених посівах боби формуються на незначній висоті від землі, що призводить до втрат при збиранні. У дещо загущених посівах рослини менше гілкуються, боби розміщуються на стеблі вище, втрати при збиранні зменшуються до мінімуму.

Значною мірою освітленість зменшується на забур'янених посівах, що призводить до різкого зниження врожаю. Найбільш згубно впливають бур’яни на рослини сої в перші 40—50 днів їх росту, коли у вузлах стебла закладаються генеративні органи.

 

Найкращими ґрунтами для сої є чорноземи, темно-сірі та каштанові. Найбільш придатні для сої ґрунти з нейтральною реакцією (рН 6,5-7,0), родючі з високим вмістом органічних речовин. Непридатні для неї солонуваті важкі і дуже легкі, кислі і заболочені ґрунти.

Зона вирощування сої на незрошуваних землях включає Вінницьку, Черкаську, Чернігівську, Кіровоградську, Хмельницьку, Тернопільську, Закарпатську, Київську області та райони з кращою вологозабезпеченістю Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Харківської областей.

У південних і східних областях соя може з успіхом вирощуватись на зрошуваних землях. Сорти ультраскоростиглі і скоростиглі можна вирощувати у сприятливих районах Західного Лісостепу та Полісся.