Для разкладу антипоживних речовин вже давно використовується теплова обробка зерна. Існує декілька її способів:варіння чи запарювання, прожарювання, екструдування, мікронізація, СВЧ-обробка, волого-теплова обробка.

Насіння сої переважно підсмажують або варять. Смажити необхідно в духовці, не допускаючи підгоряння зерна. Залежно від того, з якою метою сою смажать, її доводять до світлого чи темного кольору.

Варити ціле зерно сої набагато складніше, ніж зерно гороху чи квасолі. Перед варінням насіння миють, заливають холодною водою, додають трошки соди і замочують впродовж 10-12 год. Після цього воду зливають і варять у свіжій воді 1,5-2 год. Каструлю щільно прикривають накривкою.

Соєву крупу одержують із підсушеного зерна на звичайних крупорушках. Розварюється соєва крупа значно швидше, ніж ціле зерно. Проте перед варінням її теж рекомендується вимочувати 10-12 год. Зберігають крупу в сухому, прохолодному місці, оскільки вона швидко псується, що пояснюється великим вмістом жиру, який на повітрі гіркне.

Сире зерно сої при розмелюванні може забивати сита, жорна, вальці. Щоб цього уникнути, зерно підсушують 3-4год. за температури 50°С. Спочатку його грубо подрібнюють, видаляючи при цьому оболонки зерна і зародки, які в розмеленому вигляді спричинили б швидке гіркнення борошна. Після цієї підготовчої операції здійснюють тонкий розмол на жорнових чи вальцевих млинах.

Соєве борошно можна одержувати не тільки із зерен, але й з соєвої макухи чи шроту. Борошно із макухи і шроту містить мало жиру, тому може зберігатися досить довго.

Соєве борошно містить багато білка (40-52%) і зольних елементів (5-6%) та відносно мало вуглеводів (27-34%). У борошні із цілих соєвих зерен високий вміст жиру - 19—20%, але немає клейковини. Тому борошно з сої додають у різних пропорціях до пшеничного чи житнього.

У Східній Азії соєве молоко було відоме і широко використовувалось для харчування ще декілька століть тому. Напевно сприяв цьому буддизм, де релігійними правилами заборонено пити коров'яче молоко.

Соєве молоко - солодкуватий, смачний напій біло-кремового кольору з легким приємним запахом. Одержують його з замоченої у воді, подрібненої і провареної на парі сої. Це дієтичний продукт, що не містить лактози, за харчовою цінністю відповідає коров'ячому молоку 1,5-2%-ної жирності. Соєве молоко краще перетравлюється у шлунку, рекомендується при виразковій хворобі шлунку, холециститі, цукровому діабеті, харчовій алергії на молочні продукти тваринного походження.

Молоко із сої при відстоюванні утворює вершки. Під час кип'ятіння сильно піниться, "збігає" з каструлі, як і коров'яче. Під час кип'ятіння на поверхні утворюється жирна плівка, яку китайці вва­жають ласощами. Соєве молоко також скисає, з нього можна виготовити сир.

Однорідна волога маса без запаху, світло-жовта, з високим вмістом протеїну. її одержують шляхом відтискання соєвого молока на фільтр-пресі. Окара - цінне джерело білка, клітковини, містить двовалентне залізо і легко засвоюється організмом. Окару використовують для виготовлення хлібобулочних виробів, печива, соусів і т.д, додаючи до борошна. При випіканні кондитерських виробів нею можна замінити яйця (1 столова ложка окари + 2 столові ложки води заміняє 1 яйце).

Соєве молоко у теплому місці за декілька годин скисає і дуже нагадує кисле коров'яче молоко. Із соєвого кисляку виділяється сир, який складається із білкових речовин. На вигляд він подібний до коров'ячого. Якщо молоко не має "бобового" присмаку, то і сир виходить задовільним, особливо якщо його трошки посолити.

Соєвий сир з легким запахом бобів, що приготовлений вдома, варять або підсмажують, після чого неприємний запах повністю зникає.

Соєвий сир, по-китайськи "то-фу", поширений у всіх країнах Сходу. Має консистенцію м'якого сиру, майже без запаху, ніжний за смаком, кремового кольору. Готується тофу із соєвого молока після його скисання. Із кислого соєвого молока (як із коро­в'ячого) одержують соєвий сир. Після того, як його добре відтиснути, тофу готовий до вживання. Відмінність його від соєвого сиру полягає в тому, що тофу є пресованим продуктом. Цінність тофу полягає в тому, що білок сої, який важко перетравлюється, перетворюється в сирі у продукт, що добре засвоюється організмом. Перетравність тофу - 95%. Має високий вміст повноцінного рослинного білка, що за своїм амінокислотним складом і біологічною цінністю прирівнюється до білка м'яса. На Сході тофу ще називають "м'ясом без костей". У ньому низький вміст жиру і вуглеводів.

Тофу використовують в їжу у свіжому, смаженому, сушеному, маринованому, копченому вигляді. Додають у різні страви у співвідношенні від 40 до 80% до інших продуктів.

Соєве м'ясо виготовляють зі знежиреного соєвого борошна, яке пресується до тих пір, поки не набуде форми волокна. Це новий, унікальний за харчовою цінністю продукт харчування, що має м'ясоподібну структуру і однаковий з м’ясом вміст білка. Текстурований соєвий білок має форму і текстуру фарша, гуляша, відбивних.

На відміну від м'яса тваринного походження, соєве м'ясо не містить холестерину, в ньому є життєво необхідні мінеральні речовини: кальцій, фосфор, магній, залізо, а також вітаміни групи В і вітамін Е. Соєве м'ясо продається у сухому вигляді, перед вживанням його потрібно розмочити чи відварити. При цьому соєве м'ясо збільшується в масі за рахунок поглинання води в 2,5-4 рази. Соєве м'ясо можна готувати різними способами: варити, тушкувати, запікати, смажити. Варити потрібно впродовж 10-30 хв.

Олія і жир - найбільш концентровані джерела енергії. 1 г жиру містить майже 9 кал, тоді як 1 г білку - 5,6 ккал, а 1 г вуглеводів - лише 4 ккал. Людині за добу потрібно споживати2300 ккал. З погляду дієтологів, доцільно 20-30% загальної енергії поповнювати за рахунок жиру.

Соєву олію одержують шляхом пресування насіння сої. Свіжа соєва олія не має смаку і запаху, швидко гіркне. Тому в домашніх умовах соєву олію виготовити досить проблемно. Після рафінування вона набуває янтарного кольору, довго зберігається, використовується для заправки салатів із свіжих овочів, є відмінним дієтичним, високо засвоюваним продуктом. Олія містить життєво необхідні ненасичені жирні кислоти, в т.ч. лінолеву, вітаміни Е і С, солі кальцію, натрію, магнію, калію, фосфору та ін. Соєва олія корисна при захворюванні нирок, нервової системи, підвищує імунітет, покращує обмін речовин, запобігає атеросклерозу.

На соєвій олії можна смажити їжу, додавати в тісто, готувати м'ясні і рибні страви. На заводах з нього виготовляють маргарин, який не поступається тваринному маслу.

Шрот - це побічна продукція після екстракції олії із зерна сої. При переробці 1 т насіння сої одержують 7,5-8,0 шроту. Він містить менше клітковини і краще засвоюється порівняно з соняшниковим.

В 1кг соєвого шроту міститься 1,21 кормова одиниця, 361 г перетравного протеїну, 26,2 г жиру, 80 г клітковини, 36,4 г лізину, 8,5 г метіоніну, 5,2 г триптофану. Його добре поїдають всі види тварин. Теплова обробка надає соєвому шроту приємного запаху. При виготовленні комбікормів додають 10% соєвого шроту, що дозволяє повністю їх збалансувати за вмістом білка та амінокислот.

Соєву макуху одержують при механічному добуванні олії. Як і соєвий шрот, соєва макуха є цінним кормом для тварин. В 1 кг макухи міститься 1,19 кормова одиниця, 346 г перетравного протеїну, 43 г жиру, 72 г клітковини.