Культура виведена в Німеччині шляхом міжвидового схрещування тетраплоїдних форм озимої суріпиці з листковою капустою. У 1977 році завезена в Україну. За морфологічними ознаками схожа на суріпицю. Має дуже розгалужену стрижневу кореневу систему.

Перко вирощують для виробництва олії і на кормові цілі. Урожайність насіння досягає 25-30 ц/га, зеленої маси - 500-600 ц/га. За вмістом протеїну у насінні, перко перевищує соняшник більш як у 2 рази. Шрот використовують у кормовиробництві. Зелена маса добре силосується, охоче поїдається всіма видами тварин.

Вміст сухої речовини у зеленій масі 12%, в 1 ц її міститься 11 кормових одиниць, 2,2 кг перетравного протеїну.

Це холодостійка культура, яка може використовуватись в зеленому конвеєрі навесні і восени у ті ж строки що й суріпиця. Проте, перко менш зимовитривале, ніж озима суріпиця та ріпак. Зимують рослини у фазі розетки. Посіви перко здатні витримувати у безсніжні зими температури мінус 15-18°С.

Зелену масу перко можна косити на 5-10 днів раніше, ніж озимого ріпака.