Просо одна з важливих круп'яних культур. Крупа із проса (пшоно) - високопоживна, а страви мають добрі смакові якості. Пшоно відрізняється від інших круп високим вмістом білка (12%) і жиру (3,5%), поступаючись лише вівсяній крупі, легко розварюється і добре засвоюється. Пшоно багате на зольні елементи, містить вітаміни В_ь В₂, РР і мікроелементи.

Відходи від переробки проса на пшоно - цінний концентрований корм для тварин. Зерно та пшоняна каша - незамінний корм для молодняку і дорослої птиці. В 1 кг зерна міститься 0,97 корм. од.

Просяна солома і полова належать до цінних грубих кормів. При збиранні проса солома зберігає зеленуватий стан, має приємний запах і за кормовими якостями наближається до середнього сіна. У 100 кг її міститься 50 корм. од. Вирощують просо на зелений корм і сіно. Зелена маса добре поїдається великою рогатою худобою і вівцями

Агротехнічне значення проса полягає в тому, що воно використовується як страхова культура для пересівання загиблої озимини, придатне для післяукісних і післяжнивних посівів, може використовуватись як покривна культура для багаторічних трав. При достатньому забезпеченні теплом і вологою, а також при зрошенні можна вирощувати два врожаї зерна в рік.

Просо, як і пшениця - давня зернова культура, яка була відома народам Східної і Центральної Азії за 4-5 тис. років до н.е. В Європу, як вважають, просо перемістилось із Азії з кочівними народами. У Росії просо почали вирощувати в XI ст.

Серед зернових культур просо за посівними площами (40 млн га) у світовому землеробстві займає одне з останніх місць. Найбільші площі посіву припадають на Азіатські країни (Китай, Індія, Японія, Монголія та ін.). Поширене також просо в таких європейських країнах, як Болгарія, Югославія, Туреччина, Румунія.

В Україні просо найбільш поширене в Степу і Лісостепу. Площа посіву змінюється по роках у межах 260-300 тис. га. Середня урожайність коливається від 10,5 до 17,2 ц/га. Господарства, які вирощують просо за інтенсивною технологією одержують 40-50 ц / г а і більше зерна.