«Чому ж не спрацював якісний протруювач від надійного виробника?» Щоб відповісти на це питання, ми спробували проаналізувати технологію передпосівної обробки насіння і виявити ті ланки, що можуть вплинути на ефективність дії протруйника.
Є. КАЧУРА, канд. с-г. наук
Запобігти проблемі зазвичай легше, ніж її усунути. Саме тому протруювання насіння є одним з найважливіших етапів у комплексі передпосівного обробітку насіння. Використання протруювачів надійно захищає насіння і молоді рослини сільськогосподарських культур від хвороб та шкідників і підвищує продуктивність вирощуваної культури.
З огляду на наведені вище переваги вже здавна були відомі спроби оздоровити посівний матеріал. Ще 2 тисячі років потому землероби стародавньої Греції та Риму обробляли насіння золою, оливковими вижимками, соком цибулі та деякими іншими речовинами з фунгіцидними чи бактерицидними властивостями, занурювали насіння у гарячу воду. У середньовіччя для передпосівної обробки насіння активно використовували хлорвмісні сполуки і морську воду. Дещо пізніше, з розвитком промислового виробництва, почали застосовувати солі міді та миш’яку, а на початку ХХ сторіччя — ртутьвмісні сполуки. Через високу токсичність ці сполуки було заборонено до використання, і у 70-ті роки минулого сторіччя з’явились перші системні протруйники на основі більш безпечних діючих речовин.
Щорічні втрати зерна від хвороб досягають 10-20% і більше потенційного врожаю. З інтенсифікацією виробництва і збільшенням урожайності зерна шкодочинність хвороб посилюється і втрати можуть становити понад 50% (Ретьман С.В. 2009). Більше того, у зв’язку з порушенням науково обґрунтованих сівозмін, зменшенням біорізноманіття і інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва збільшується зараженість ґрунту збудниками хвороб. Відповідно на передній план виходять ефективність протруйників та саме якість передпосівної обробки насіння.
Ефективність передпосівної обробки насіння забезпечується такими чинниками: ефективний за спектром дії протруйник, сучасна препаративна форма протруйника, дотримання технології обробки насіння, якість посівного матеріалу і його фактичний стан на час обробки (рис.1).