Конюшинний стебловий довгоносик

Російська назва: 
Клеверный стеблевой долгоносик
Латинська назва: 
Apion seniculus
 
Поширений повсюдно. Пошкоджує переважно конюшину і люцерну, менше — еспарцет.
Жук розміром 2 – 3,5 мм, чорний; тіло довгасте, зверху плоске, передньоспинка однакова у довжину й ширину, надкрила видовженоовальні, в крапчастих борозенках, зі слабким олов’яним відблиском, зверху вкрите сірими волосками. Яйця округлі, білі, блискучі. Личинка завдовжки 4 – 5 мм, біла, зігнута в бік черевця, без ніг, з добре помітною головою.
Зимують жуки в ґрунті, у місцях з густим травостоєм, де є конюшина та люцерна, а також у лісосмугах, узліссях, схилах балок. Із місць зимівлі виходять наприкінці квітня — на початку травня і живляться листочками, вигризаючи маленькі отвори, а потім і стеблами. З середини травня самки відкладають яйця в стебла, іноді в прилистки і черешки листків, попередньо вигризаючи в них ямку. Розвиток яєць триває близько тижня. Личинки живляться в середині стебла, вигризаючи ходи. Розвиток личинок відбувається за 20 – 25 діб. Личинка вигризає в стеблі округлий отвір, залишаючи тонку шкірочку, і заляльковується в ньому з другої половини липня. Молоді жуки з’являються наприкінці липня і живляться молодими листочками до залягання на зимівлю.
Найбільшої шкоди завдають личинки, вигризаючи в стеблах ходи завдовжки 2 – 3 см. У перший рік використання конюшини пошкодження стебел не перевищує 30 %, на третій рік воно сягає 57 – 86 %. При цьому затримується ріст стебел, значно зменшується урожай насіння та сіна.
Заходи захистутакі самі, як і для конюшинного насіннєїда.