Поширений в Україні повсюдно, але частіше в Поліссі та північному Лісостепу, а також у передгір’ях Криму. Жуки пошкоджують недозрілі зерна пшениці, жита, ячменю, могару; личинки — бульби картоплі, корені буряків, зернових злаків.

Жук 10,5 – 13 мм завдовжки, чорний із зеленуватим металічним полиском; надкрила бурожовті з чорним малюнком у вигляді хреста, який може повністю редукуватися.

Яйця білі, округлі, завдовжки 1,5 – 2 мм.

 

 Найбільшої шкоди завдає у південному Лісостепу і Степу України, південніше лінії, яка проходить через Вінницьку, Київську, Полтавську і Харківську області. Жук виїдає зерна злаків у період молочної стиглості, а тверді зерна вибиває на ґрунт. Особливо сильно пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, живиться зернами диких злаків. Личинки пошкоджують корені жита, пшениці, кукурудзи, буряків, соняшнику, картоплі, тютюну, плодових саджанців у розсадниках.

 

 В Україні зона підвищеної шкодочинності в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях і в АР Крим; нестійкої — у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій і Луганській областях; незначної — в лісостеповій зоні та Поліссі. Пошкоджує пшеницю, жито, просо, ячмінь, сорго, овес, рис, кукурудзу, льон і кормові культури, суниці й падалицю.

Жук 12 – 15 мм завдовжки, чорний або смоляночорний, зверху блискучий; вусики і ноги червонобурі. Надкрила тільки збоку вкриті негустими крапками й волосками.

 

 Поширена в Степу і Лісостепу аж до південної межі Полісся. За її чисельністю та шкодочинністю територію України можна поділити на дві зони: перша зона — постійної шкодочинності — охоплює Крим, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, південні райони Кіровоградської області; друга зона — циклічної шкодочинності — північну частину Кіровоградської, Полтавську, Харківську, Черкаську, Київську, Сумську, Вінницьку, Чернівецьку та Закарпатську області.

 

 Самка завдовжки 0,9 – 1,1 мм; забарвлення жовтосіре або буруватосіре, часто голова і верхівка черевця чорнобурі. Гомілки й лапки жовті, іноді гомілки, голова і верхівка черевця дещо затемнені. Передні крила сірожовті. Личинки жовтосірі, останній сегмент черевця має шипоподібні вирости.

 

 Поширений повсюдно. Пошкоджує озимі та ярі пшениці.

 

 В Україні досить поширена в Лісостепу і Степу. На відміну від клопівчерепашок тіло яйцеподібно видовжене, щиток трикутний, покриває не більше двох третин черевця, голова у вигляді трикутника з витягнутими вперед вилицями, через що клопів цього роду називають гостроголовими.

Тіло жовтувате, завдовжки 10 – 12 мм, з малюнком із поздовжніх темних смуг і світлих, дещо піднятих ребрин; на задніх стегнах по одній цяточці.

Личинки до 7,5 мм завдовжки, жовтуватобілі, з темними, часто розмитими смугами, без опушення.

 

 

 В Україні поширена в лісостеповій зоні й Поліссі, де іноді завдає шкоди.

Дорослі клопи й личинки подібні до шкідливої і маврської черепашок, але відрізняються від них більшими на 1,5 – 2,5 мм розмірами тіла, крім того, виличні пластинки довші за наличник і сходяться попереду нього.

Упродовж року розвивається в одному поколінні. За екологічними особливостями і циклом розвитку подібна до маврської черепашки. Іноді спостерігається у підвищеній чисельності, але спалахів її не дає.

 

В Україні поширена повсюдно. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави, іноді просо, овес, кукурудзу. Пошкодження негативно впливають на хлібопекарські якості зерна.

Імаго і личинки зовні схожі на шкідливу та австрійську черепашок; відрізняються від них дещо меншими розмірами тіла (8 – 11 мм); бокові краї передньоспинки прямі або дещо увігнуті; наличник не виступає за вершину виличних пластинок і утворює з ними одну безперервну лінію.